ПРАВО НА ЖИТТЯ: ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ЗАХИСТУ ТА МЕЖІ ОБМЕЖЕННЯ

Анотація

У статті досліджується право на життя як фундаментальне право людини в системі європейських стандартів захисту та меж його обмеження. Розглянуто основні положення статті 2 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, зокрема ті положення, що стосуються захисту життя, виключень для застосування необхідної сили та можливості регулювання смертної кари у мирний та воєнний час. Проаналізовано позитивні та негативні зобов’язання держави, що випливають із статті 2, зокрема обов’язок утримуватися від свавільного позбавлення життя та активно забезпечувати охорону життя осіб під юрисдикцією держави. Виявлено, що практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах McCann and Others v. the United Kingdom, Paton v. United Kingdom, H v. Norway, Vo v. France, Pretty v. the United Kingdom та Widmer v. Switzerland, створює стандарти тлумачення статті 2, визначає критерії «абсолютної необхідності» при застосуванні сили та підкреслює важливість балансування між захистом життя та іншими правами людини. Увагу приділено дискусійним питанням аборту та евтаназії, з’ясовано, що стаття 2 не встановлює абсолютного права на життя плоду та не гарантує права на смерть, залишаючи регулювання цих питань національному законодавству. Виявлено, що при вирішенні складних питань, пов’язаних із початком і закінченням життя, Суд залишає простір для державної політики, забезпечуючи водночас баланс між правами матері, особистою автономією та захистом життя. Визначено, що стаття 2 Конвенції забезпечує комплексний захист життя людини, поєднуючи сувору заборону на умисне позбавлення життя з активним обов’язком держави охороняти життя і створювати умови для його реального захисту, при цьому допускаючи національне регулювання особливо складних і чутливих ситуацій. Результати дослідження можуть слугувати основою для наукового аналізу та практичної діяльності у сфері захисту права на життя.