СПЕЦИФІКА ЗАСТОСУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРИНЦИПІВ А. ДІСТЕРВЕГА В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ МАТЕМАТИКИ

Анотація

Сучасна реформа української освіти, зокрема концепція Нової української школи (НУШ), ставить за мету перехід від «школи знань» до «школи компетентностей». Це означає відмову від механічного заучування фактів на користь розвитку критичного мислення та вміння застосовувати знання на практиці.

Проблеми формалізму в шкільній освіти, які намагався вирішити А. Дістервег, залишаються гострими і в сучасному глобальному контексті. Зокрема, у дослідженні 2024 року С. Боаду та Е. Боні зазначається, що сучасна система освіти часто продовжує страждати від домінування методів «механічного запам’ятовування» (rote memorization) над глибоким концептуальним розумінням. Автори стверджують, що формальна освіта стикається з викликами «перевантажених навчальних програм» та інституційних обмежень, які заважають вчителям застосовувати творчі підходи. Це робить спадщину Дістервега надзвичайно актуальною, адже його заклики до подолання догматизму та розвитку самостійності учнів корелюють із сучасними освітніми викликами. [3].

У цьому контексті погляди видатного німецького педагога Фрідріха Адольфа Вільгельма Дістервега (1790–1866) набувають особливого звучання. Його боротьба проти догматизму та схоластики, а також обґрунтування розвивального навчання є фундаментом, на якому будується ефективна математична освіта.

Наприкінці XVIII - початку XIX ст. у педагогіці сформувалася теорія формальної освіти
(Й. Песталоцці, Е.Кант і Й. Гербарт), згідно з якого основною метою навчання є розвиток насамперед розумових здібностей, пам’яті, мислення, уяви учнів, а засвоєння фактів, знань, основ наук має другорядне значення [2].

Це класичний напрям в освіті представники якого фактично ігнорували роль  праці у навчанні і вихованні учнів. На думку представників формальної освіти, з усіх відомих навчальних дисциплін найбільший вплив на розвиток пізнавальних здібностей учнів спричинює вивчення математики, рідної мови, латинської і грецької мов, тобто предметів, які сприяють «гімнастиці розуму». Формальній освіті протистоїть теорія матеріальної освіти, що висуває на передній план завдання оволодіння знаннями фактів і недооцінює спеціальні зусилля щодо розвитку особистості. Сучасна вітчизняна педагогічна наука вважає поділ освіти на формальну й матеріальну помилковим.[2]